Менеджмент лікування болю в раньому післяопераційному періоді. Практика використання кеторолаку. Клінічний випадок

Анотація

Сучасна стратегія раціональної аналгезії періопераційного періоду передбачає зменшення застосування опіоїдних анальгетиків та попередження асоційованих з ними побічних ефектів. На сьогодні відомо, що застосування опіоїдних анальгетиків може в подальшому призводити до розвитку стану гіпералгезії. Опіоїд-індукована гіпералгезія являє собою адаптивну реакцію організму у відповідь на екзогенне введення опіоїдів, механізми розвитку якої пов’язані з активацією центральної глутаматергічної системи та вивільненням спінальних динорфінів. Натомість габапентин, НПЗП та кетамін характеризуються опіоїдзберігаючими властивостями, у зв’язку з чим знижують кількість асоційованих з опіоїдами побічних ефектів. Гіпералгезія – це стан, що лежить в основі формування хронічного больового синдрому і розвивається незалежно від ступеня репарації післяопераційної рани.

Для лікування болю в післяопераційний період основною групою лікувальних середників залишаються опіоїдні анальгетики, які призначають 60 відсоткам хворих. Проте при вираженому больовому синдромі виникає потреба введення опіоїдів у дозах, які перевищують стандартно рекомендовані. Відомо, що тактика збільшення дози опіоїдних анальгетиків призводить до росту частоти побічних реакцій: вираженої седації, пригнічення дихання, нудоти, блювоти, парезу кишечника, дисфункції жовчо- і сечовидільної систем, галюцинацій. З метою зменшення побічних ефектів лікар зменшує дозу опіоїдів, що супроводжується неадекватним знеболенням.

Враховуючи вищевикладене, клініцисти призначають додатково препарати інших лікарських груп, що здатні підсилювати знеболюючий ефект опіоїдів. Важливим аспектом при цьому є можливість зменшувати дозу опіоїдів.

Наші дані та дані інших авторів. У відділеннях інтенсивної терапії до недавнього часу НПЗП застосовували рідко, головним чином – при слабкому і середньої інтенсивності больовому синдромі.