Хронічний біль у онкохворих

Анотація

Актуальність. Біль – це комплексна клінічна ознака, значно варіабельна як в інтенсивності, так і у відчутті пацієнтами. Часто сукупність симптомів і ознак може свідчити про специфічний для онкопатології больовий синдром. Практично всі пацієнти зі злоякісними захворюваннями відчувають повторювані епізоди гострого болю, які можуть супроводжувати перенесене хірургічне втручання, інвазивні процедури або ускладнення, такі як патологічні переломи або пролонгацію захворювання. Хронічний біль є величезним економічним тягарем для суспільства як з точки зору медичного обслуговування, так і з точки зору втрати продуктивності.
Ефективне лікування хронічного болю призводить до значного покращення загального і психологічного стану та функціонування онкологічних пацієнтів і покликане зменшити тягар хронічного болю для служб охорони здоров’я.
Мета. Висвітлити проблематику поширеності хронічного болю в онкологічних пацієнтів, складність і варіабельність патофізіологічних механізмів розвитку больового синдрому, розглянути сучасні підходи до менеджменту пацієнтів із хронічним болем.
Матеріали та методи. Під час написання було використано сучасні іноземні настанови з ведення онкологічних пацієнтів із больовим синдромом, написані англійською мовою, дані метааналізів, оглядів і клінічних досліджень.
Висновки. Дані перехресного дослідження за 2016 рік, метою якого було визначення поширеності та впливу депресії на витрати на охорону здоров’я у пацієнтів зі складним хронічним болем, свідчили, що пацієнти з хронічним болем мають підвищену схильність до розвитку депресивного розладу різного ступеня тяжкості. Близько третини вибірки дослідження мали важку депресію, а загальна поширеність депресії серед осіб із хронічним болем сягала вище 50 % [3].
До 75 % усіх онкологічних хворих, які мають хронічний біль, мають ноцицептивні (соматичні або вісцеральні) або нейропатичні синдроми, які є прямими наслідками розвитку та прогресування новоутворення. Іншими причинами його є протипухлинні препарати і розлади, не пов’язані із захворюванням або його лікуванням. Для класифікації больового синдрому використовують декілька систем, зокрема — ECS-CP, IASP, ACTTION-APS.
На сьогодні у веденні онкологічних хворих із хронічним болем застосовується трьохступінчаста аналге-тична драбина, запропонована ВООЗ: перші дві сходинки — парацетамол і НПЗЗ, легкі опіоїди (контроль легкого та помірного болю), третя — опіоїди. Підбір опіоїдів, їхнє дозування й особливості титрування по-винні відбуватись із урахуванням індивідуальних особливостей пацієнта з метою уникнення передозування й виникнення залежності.
Окрім вищевказаних препаратів, проводяться дослідження з визначення ефективності й доцільності за-стосування медичного канабісу як альтернативного засобу, використання якого дозволить як покращити загальний стан пацієнтів шляхом послаблення болю, так і попередити розвиток опіоїдної залежності.
Для контролю хронічного болю використовуються також інтервенційні методики (нейролітичні блокади, нейроаксіальні інфузії, ін’єкції в тригерну точку, стимуляція спинного мозку, інтратекальні введення ліків та аугментація хребців). Вивчається застосування фізичних і психосоціальних методик у комплексному веденні таких хворих.